Чернігів – місто легенд

Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком в «трактаті князя Олега з греками». У ранньому середньовіччі місто було центром племені сіверян, а з 9 століття увійшло до складу Київської Русі, ставши найважливішим і найбагатшим містом держави поряд з Києвом і Новгородом.

Чернігів славиться своїми пам'ятками часів Київської Русі і Чернігівського князівства, а також Гетьманщини і козацького Чернігівського полку, а також своїми легендами….

Наразі, до вашої уваги легенди зібрані під фотомарофону міст-учасників проекту «Бібліотечний туризм».

Єлецький Успенський монастир

Пам’ятаєте перший і єдиний радянський фільм жахів? Вій. Дійсно цікавий і майстерно знятий фільм із прекрасними акторами та прекрасними декораціями. Хоча, звичайно, монстри у цьому фільмі не йдуть ні в яке порівняння із сучасними голлівудськими монстрами, але ж і знімався фільм аж у 1966 році. Пригадайте самий початок кінострічки, там де бурсаки відправляються на канікули, а бородатий архімандрит каже їм напутнє слово. Відповідно до повісті виходять вони із брами Київської бурси – Києво-Братського училища, яке розташовувалось у Братському монастирі. Але на екрані зовсім не Київ – це Чернігів, а бурсаки вибігають із брами Єлецького Успенського монастиря. Отже цей монастир – кінозірка, адже його бачили практично усі мешканці колишнього СРСР та і всього пострадянського простору.

Єлецький Успенський монастир – це дійсно святиня для православного світу. Заснований він був ще у 11 столітті (вірогідно у 1060 або у 1069 році) чернігівським (пізніше Великим Київським князем) Святославом Ярославичем. Із заснуванням пов’язана легенда, про знахідку на ялині ікони Божої Матері. Легенда каже, що ікону знайшов сам князь, ну і на честь цієї знахідки заснував монастир.

Монастир назвали Єлецьким від руського слова «єль» – ялина, на якій і висіла легендарна ікона, яку неодноразово звідти знімали, а вона знову з’являлася. Ну, а освятили обитель на честь Успіння Божої Матері, тому назва стала подвійною – Єлецький Успенський монастир. Він є найстарішим монастирем на Лівобережжі.

У 19 столітті в Чернігові з’явилася легенда (чи то її просто відновили) про вампіра-вурдалака, яким нібито був Василь Дунін-Борковський. Удень він практично не з’являвся на вулицях, а по ночах влаштовував галасливі бенкети, які супроводжувались п’яними скачками по місту. Поховали обозного у склепі Успенського собору. Ну а потім тіло не знайшли, а по вулицях, вночі, їздили привиди на кареті й зупинив їх ігумен Єлецького Успенського монастиря молитвою. Тіло Дуніна-Борковського відкопали, проштрикнули осиновим кілком і поховали на іншому боці Десни... Це лише легенда, яка пов’язана із можливою хворобою чернігівського мецената-вурдалака – акромегалією. Це різновид гігантизму, коли аномально розростається не все тіло, а лише окремі його частини (шмат голови, пальці, щелепа ну і т.д.). Ця хвороба супроводжується страшними болями, а людина може перетворитись на урода. Ймовірно так і сталося із Дуніним-Борковським, а народ, зважаючи на потворність обозного назвав його вурдалаком.

ВАЛ та будинок Мазепи

Походження назви Вал, звісно, цілком прозоре: саме тут, на високому правому березі Десни, при злитті її з річкою Стрижень, було колись закладено Дитинець – міську цитадель. А вже згодом нижче виріс Окольний град – вулиці купців та ремісників, торговельні лабази, майстерні – у заможному Чернігові ця частина міста була дуже великою, а ще виросло обнесене ровом і валами передграддя.

Екскурсію давнім Дитинцем напівжартома називають прогулянкою “від гармати до гармати”. З 1911 року Вал – там, де колись були головні укріплення Чернігівської цитаделі, прикрасили дванадцять чавунних гармат на декоративних лафетах. Причому гармати за ті лафети багато старші – за місцевою легендою, їх подарував Чернігову Петро Перший за мужність чернігівських козаків у війні зі шведами.

Привертає увагу серед будівель Валу кам’яниця, споруджена в останні роки сімнадцятого століття для чернігівського полковника Якова Лизогуба. Не винятковою якоюсь красою, як храми Чернігова – будинок як будинок... Просто для фахівців це унікальний зразок цивільної архітектури часів козацького, або мазепинського бароко (навіть у Києві подібного немає). Винятково оригінально вирішено архітектурну ідею резиденції пана полковника: за планом його солідні хороми – класична українська хата. Тільки велика, звичайно, ще й зведена з добротного каменю.

...Отож пан полковник після своїх із чернігівськими козаками звитяг у Азовській війні прожив лише два роки, і його вдова продала кам’яницю із садибою самому гетьманові Мазепі. У ясновельможного таких резиденцій по Україні було чимало. Тим часом у Чернігові будинок негайно охрестили “Будинком Мазепи”. А далі народилася легенда: мовляв, саме тут ховав могутній гетьман від людських очей безтямно закохану в нього юну Мотрю Кочубей. І мовляв, блукає тут ночами привид нещасної Мотрі...

Звичайно, все це лише народна вигадка. Просто сумна історія кохання сивочолого гетьмана та його юної хрещениці народила безліч домислів і версій. Мовляв, і батько Мотрі, пан Військовий суддя Кочубей попередив Петра Першого про таємну угоду Мазепи зі шведами та їх злуку в майбутній війні, аби відомстити Мазепі за безчестя дочки... Мовляв, і гетьман скарав давнього бойового товариша Кочубея карою на горло теж через Мотрю... Забудьте. Достоту то все була лиш брудна.

Насправді Мазепа пальцем не зачепив Мотрю – лиш надсилав їй ніжні поетичні листи та подарунки кожний вартістю в добрий маєток. Закохані старий та юнка просто не могли бути разом. Справа не у віці – на ті часи півстолітня різниця між “молодими” не була дивиною; і за родом та шляхетським походженням були вони рівнею. Але Мазепа був хрещеним батьком Мотрі і навіть просто мати близькість було б за церковними законами для обох нечуваним, смертним гріхом. Тим часом Мазепа: хоробрий вояка, жорсткий правитель, хитрий дипломат – був глибоко релігійною людиною. Ніхто не звеличив українську церкву, не звів власним коштом стільки храмів та шкіл, як він. І щире взаємне кохання літнього гетьмана і юної красуні не могло мати за тих часів ніякого продовження. За будь-яких обставин...

...Невдовзі після Полтавської катастрофи Мотрю видали заміж, вона швидко овдовіла і прийняла постриг. І якщо десь справді блукає привид сердешної Кочубеївни, то дуже далеко від чернігівського будинку Лизогуба... Натомість чергова чернігівська легенда видалася гарною, авжеж?